«Бентос-300» — серія з двох підводних лабораторій буксированих (ПЛБ), що складалася з дослідної ПЛБ № 1 та головної ПЛБ № 2. Основне призначення лабораторії — вивчення шельфових районів морів і океанів на глибинах до 320 м у режимах автономного плавання та буксирування, а також до 400 м у режимі гідростата.
Назва «Бентос» походить від грецького слова «бе́нтос» ( — «глибина»). У біології термін «бентос» означає сукупність організмів, що мешкають на дні водойм. Число «300» у назві відображало вимогу замовника щодо глибини занурення, закладену в технічне завдання на проєктування лабораторій.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію підводних лабораторій проєкту 1603 «Бентос-300» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР, чинних до 1991 року, окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основні терміни та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до класифікації, наведеної в цьому стандарті, ПЛБ «Бентос-300» належить до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5); підводний апарат із шлюзовою камерою (англ. lock-out submersible) — пілотований і автономний підводний апарат, оснащений шлюзовою камерою входу/виходу та люком для входу, виходу й перебування водолаза або водолазів з можливістю регулювання робочого тиску (п. 3.1.8); морська лабораторія (англ. seabed laboratory) — підводний апарат, призначений для проведення польових досліджень і забезпечення довготривалого підводного перебування людей або інших організмів для виконання досліджень безпосередньо на місці (п. 3.1.13). Під час виконання окремих дослідницьких робіт ПЛБ «Бентос-300» також могли використовуватися в режимі буксирування, що відповідає визначенню буксированого підводного апарата (п. 3.1.9).
Класифікація за глибиною занурення Робоча глибина занурення ПЛБ «Бентос-300» становить 320 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви класифікаційних груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
Відповідно до цієї класифікації ПЛБ «Бентос-300» належить до підводних апаратів малих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За такою класифікацією ПЛБ «Бентос-300» належить до підводних апаратів середніх глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) запропонував класифікацію підводних апаратів за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації, ПЛБ «Бентос-300» належить до Групи 2 — апаратів середніх океанічних глибин.
Історична довідка
ПЛБ «Бентос-300» № 1 Історія створення підводної лабораторії «Бентос-300» розпочалася у 1964 році, коли завідувач лабораторії техніки підводних досліджень Полярного науково-дослідного інституту морського рибного господарства і океанографії (ПІНРО) О. Кисільов разом із вченим М. Заферманом підготували пропозицію щодо проєктування підводної лабораторії з глибиною занурення до 300 м. У липні 1965 року Міністерство рибного господарства схвалило цю пропозицію.
Тактико-технічні характеристики та науково-дослідне обладнання ПЛБ мали забезпечити виконання таких завдань:
багатоденні спостереження за змінами гідрологічних і біологічних факторів; проведення наукових досліджень за допомогою встановленої на борту апаратури; вихід водолазів на глибини до 60 м для відбору проб, встановлення наукової апаратури та виконання інших підводних робіт; визначення запасів мідій і водоростей (філофори) в Чорному морі; пошук затонулих об'єктів; виконання підводно-технічних робіт.
Подальші роботи з розробки варіантів конструкції підводної лабораторії велися у відділі техніки підводних досліджень ленінградського проєктного інституту «Гіпрорибфлот» під керівництвом О. Дмитрієва. Ескізний проєкт було розроблено в цьому інституті. За замовленням Міністерства рибного господарства СРСР було ухвалено державну програму зі створення пілотованих підводних апаратів різних типів, на реалізацію якої виділили значні кошти. Проєктуванням і будівництвом пілотованих підводних апаратів займалися спеціалізовані конструкторські бюро та підприємства Міністерства суднобудівної промисловості СРСР.
Розробку технічного проєкту розпочали в Ленінградському проєктно-монтажному бюро (ЛПМБ) «Рубін». Надалі, після реорганізації, з 1 липня 1970 року проєкт продовжувало Центральне проєктне бюро (ЦПБ) «Волна,» яке 23 лютого 1974 року було реорганізоване в Союзне проєктно-монтажне бюро машинобудування (СПМБМ) «Малахіт». Головним конструктором проєкту 1603 (ПЛБ« Бентос-300») був І. Б. Михайлов.
ПЛБ будували на Ленінградському адміралтейському об'єднанні (ЛАО). Наприкінці 1975 року будівництво ПЛБ «Бентос-300» № 1 (дослідної) було завершено, а навесні 1976 року її відправили у транспортному доку внутрішніми водними шляхами з Ленінграда до Севастополя. Випробування лабораторії в Чорному морі тривали протягом літа. У жовтні 1976 року випробування завершилися зануренням на робочу глибину 320 м і підписанням Державною комісією акта про передачу ПЛБ замовнику для дослідної експлуатації.
Міністерство рибного господарства передало ПЛБ до Севастопольської філії Спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства, створеної 1975 року. Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 від 27 січня 1977 року філію було реорганізовано в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП).
Надалі змінювалися як назва організації (з 1 січня 1987 року — база «Гідронавт»; з 1 липня 1991 року — НВО «Мариекопром»), так і її підпорядкування (з 1977 року — Міністерству рибного господарства СРСР; з 1991 року — Інституту нових фізичних і прикладних проблем АН України; з 1995 року — Морському гідрофізичному інституту НАН України). Інформація підтверджується історичною довідкою з печаткою.
Для виконання робіт із ПЛБ було необхідне судно забезпечення, здатне заряджати акумуляторні батареї (АБ), наповнювати балони ПЛБ повітрям високого тиску, а також мати каюти для відпочинку змінного екіпажу ПЛБ. Таким вимогам могло відповідати китобійне судно проєкту 393 після переобладнання в рибопошукове судно (РПС) проєкту 2005. РПС «Гордий» стало судном забезпечення для ПЛБ «Бентос-300» № 1.
Судно забезпечення виконувало наступні функції:
буксирування ПЛБ до місця робіт; контроль за роботою ПЛБ під водою за допомогою гідроакустичного обладнання, забезпечення безпеки робіт; заряджання акумуляторних батарей (АБ) ПЛБ; заряджання балонів ПЛБ повітрям високого тиску (200 атм); постачання на ПЛБ питної води та продуктів; надання допомоги у випадку виникнення аварійної ситуації, порятунок людей і техніки; забезпечення якісного відпочинку змінному екіпажу ПЛБ.
ПЛБ № 1 відправилась в перший науковий рейс 16 лютого 1977 року. Період дослідної експлуатації ПЛБ тривав з 11.02.1977 по 31.12.1980. За цей час відбулося 215 занурень загальною тривалістю 3 626 годин, середній час одного занурення — 16 годин.
Протягом 1977—1991 років ПЛБ «Бентос-300» № 1 працювала в Чорному морі за багатьма програмами, зокрема:
вивчення і щорічний моніторинг філофорного поля «Зернова»; ландшафтне картування шельфових районів; вивчення розподілу скупчень мідій; вивчення поведінки чорноморських риб: шпрота і мерланга; спостереження за гідродрагою для видобутку філофори; обстеження морських випусків каналізаційних стоків міст Кримсько-Кавказького узбережжя; пошук і обстеження викидів газу в північно-західній частині Чорного моря; вивчення заходів із захисту узбережжя Чорного моря в районі Грузії. Роботи з обстеження великих районів велися методом підводного буксирування зі швидкістю 2—4 вузли. У 1987 році з метою вивчення можливості підняття на поверхню було обстежено пасажирське судно «Адмірал Нахімов», яке затонуло 31 серпня 1986 року в районі порту Новоросійська
Наприкінці 1988 року була проведена спільна з вченими Інституту океанології АН Болгарії експедиція з обстеження шельфу Чорного моря в межах кордонів НРБ.
У грудні 1989 р. ПЛБ № 1 брала участь в експедиції спільно з Інститутом геологічних наук НАН України й Інститутом біології південних морів НАН України з проведення підводних досліджень природних газопроявів у північно-західній частині Чорного моря. Було проведено візуальне обстеження полів газовиділень, а також відбір проб донних відкладів, води та газу.
Також ПЛБ здійснила підводні пошуки, під час яких було виявлено та піднято на поверхню:
океанологічний буй, втрачений Морським гідрофізичним інститутом АН України під час шторму; дві експериментальні торпеди, які після випробувань не спливли на поверхню. У 1992 році ПЛБ № 1 було продано приватному власнику. У 1996 році ПЛБ було згадано як пілотований підводний апарат України у звіті Національної дослідницької ради США, присвяченому огляду пілотованих підводних апаратів у світі.
У наступні роки власники ПЛБ кілька разів змінювалися. У травні 2000 року внаслідок безконтрольного демонтажу донно-забортної арматури міцний корпус ПЛБ заповнився водою, після чого вона затонула за 10—15 метрів від берега.
У 2004 році ПЛБ «Бентос-300» № 1 було передано у власність Севастопольського морського клубу гідронавтів і водолазів «Бентос». 6 березня того ж року підводну лабораторію підняли на поверхню.
У 2005 році ПЛБ придбало приватне підприємство «Скайлес», директором якого був колишній старший помічник капітана ПЛБ «Бентос-300» Ю. Брага. Протягом наступних років лабораторія перебувала в підготовці до експонування в музеї гідронавтики.
ПЛБ «Бентос-300» № 2 Навесні 1983 року на ЛАО було побудовано ПЛБ № 2 (головну). Її випробування проводились у Чорному морі і завершилися зануренням 14 серпня 1983 року на глибину 405 м.
2 вересня 1983 року підводну лабораторію «Бентос-300» № 2 було прийнято в експлуатацію. Судном забезпечення для ПЛБ № 2 стало рибопошукове судно (РПС) «Дивний» (проєкт 2005), яке було переобладнане з китобійного судна проєкту 393.
Підводна лабораторія «Бентос-300» № 2 працювала в Чорному морі за тими самими науковими програмами, що й ПЛБ № 1.