СЕКБП (Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень) — організація на території України (тодішня назва — Українська РСР), що існувала в період із 26 січня 1977 року до 31 грудня 1986 року. Вона експлуатувала майже всю цивільну підводну техніку СРСР..
Історична довідка
Початковий період використання підводної техніки для потреб рибного господарства У 1960-х роках Міністерство рибного господарства було одним із трьох союзних відомств СРСР — поряд із Міністерством оборони та Академією наук СРСР, — які здійснювали розробку, експлуатацію підводної техніки та проведення підводних досліджень.
На замовлення Міністерства рибного господарства СРСР було розроблено державну програму зі створення населених підводних апаратів різних типів і суден-носіїв для них, призначених для дослідження та освоєння біологічних, енергетичних і мінеральних ресурсів Світового океану. На реалізацію програми було виділено значні державні кошти. Проєктуванням і будівництвом пілотованої підводної техніки займалися спеціалізовані конструкторські бюро та підприємства Міністерства суднобудівної промисловості СРСР.
Перший дослідний зразок пілотованого підводного апарата «Сєвєр-2» було побудовано у 1970 році на Ленінградському адміралтейському об'єднанні (ЛАО). Після тривалих випробувань у Чорному морі, під час яких виявилися численні відмови обладнання, недостатній досвід експлуатації апарата екіпажем та інші недоліки, його повернули на підприємство-виробник для модернізації та переобладнання. У 1975 році, після завершення модернізації, «Сєвєр-2» прибув до Мурманська для подальшої експлуатації..
Наступний ППА — «ТІНРО-2» — Мінсудпром передав до рибної галузі 23 жовтня 1973 року. Хоча замовником апарата був Тихоокеанський науково-дослідний інститут рибальства та океанографії, Мінрибгосп, враховуючи негативний досвід приймання і дослідної експлуатації ППА «Сєвєр-2», вирішив не відправляти «ТІНРО-2» на Далекий Схід. Натомість у січні 1974 року апарат передали на баланс Управлінню науково-дослідного флоту (м. Керч) разом із судном-носієм НПС «Іхтіандр». У цю ж організацію 19 червня 1975 року було передано й третій апарат Мінрибгоспу — «ТІНРО-2 біс».
До створення СЕКБП усі підводні апарати та судна-носії, призначені для їхньої експлуатації, перебували у віданні басейнових управлінь Міністерства рибного господарства.
Створення СЕКБП Накопичений досвід експлуатації підводної техніки засвідчив доцільність концентрації пілотованих підводних апаратів у межах однієї організації. Такий підхід давав змогу систематизувати досвід їх використання, сформувати єдину політику щодо подальшого розвитку підводної техніки, удосконалювати й розширювати технічні можливості апаратів, створити ремонтну базу для їх ремонту та модернізації, а також організувати підготовку екіпажів і фахівців з технічного обслуговування.
У 1975 році було створено Севастопольську філію спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства. Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 від 26 січня 1977 року ця філія була реорганізована в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП). Це перша організація, створена для експлуатації спеціальних технічний засобів — пілотованих підводних апаратів.
До створення СЕКБП до Севастопольської філії Спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства були передані такі пілотовані підводні апарати:
підводна лабораторія буксирована (ПЛБ) «Бентос-300» №1 — у жовтні 1976 року; пілотований підводний апарат (ППА) «Сєвєр-2 біс» — 02.12.1976. Після створення СЕКБП до нього з Керчі також було передано пілотовані підводні апарати «ТІНРО-2» і «ТІНРО-2 біс» разом із судном-носієм НПС «Іхтіандр». В Мурманську не вдалося організувати ефективну експлуатацію ППА «Сєвєр-2», тому на початку 1978 року судно-носій «Одіссей» разом із ППА «Сєвєр-2» також передали до СЕКБП.
Підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс »№ 1807, 1809 і 1836 передали до СЕКБП разом з суднами-носіями і вони з 1978 року експлуатувались СЕКБП..
Зосередження основного парку підводних апаратів в одних руках дозволило налагодити ефективну експлуатацію нового виду техніки, накопичити необхідний досвід, підготувати кваліфіковані кадри для управління апаратами, забезпечення їх працездатності та контролю технічного стану.
У звіті Національної дослідницької ради США за 1996 рік зазначалося, що в колишньому СРСР налічувалося понад 30 пілотованих підводних апаратів — більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу. Значна частина цих апаратів базувалася в Україні, у Севастополі, який був головною базою їхнього забезпечення.
Серед пілотованих підводних апаратів, згаданих у звіті, були «Сєвєр-2», «Сєвєр-2 біс», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» № 1 і «Бентос-300» № 2. Усі вони перебували в експлуатації СЕКБП протягом усього періоду його існування.
У 1987 році СЕКБП було реорганізовано у Базу спеціального експериментального флоту і підводних апаратів (Базу «Гідронавт»).
Структура
Берегові підрозділи До берегових підрозділів СЕКБП відносились адміністрація, База технічного обслуговування (БТО) і відділи: підготовки гідронавтів (керівники — О. Коваленко, в подальшому к.в.-м.н. Г.Трубчанін), підводних досліджень (керівники В.Гетманцев, в подальшому В.Петров), технічної експлуатації підводної техніки (керівник В.Усенко), мореплавання (керівник А.Якимов), зв’язку (керівник О.Юриков), технічної експлуатації флоту (керівник А.Дєдков), а також конструкторських відділів: модернізації флоту і підводної техніки (керівник Г.Лилов), радіоелектронного і наукового обладнання (керівник М.Сарваніді), експлуатаційної документації (керівник Г.Пакулов), проєктування і модернізації знарядь вилову (керівник В.Долгов).
Адреса СЕКБП була: м.Севастополь, вул. Костомарівська, 1/46.
База технічного обслуговування База технічного обслуговування (БТО) була складовою частиною СЕКБП і розташовувалась у Комишовій бухті м. Севастополя.
Призначення БТО:
освоєння підводної техніки та суден-носіїв; відпрацювання та доопрацювання новоприбулої підводної техніки; технічне обслуговування та ремонт підводної техніки і суден-носіїв; модернізація та переобладнання підводних апаратів; випробування спеціальних глибоководних пристроїв і виробів.
База технічного обслуговування мала необхідний комплект технологічного обладнання, що дозволяв виконувати всі види ремонту підводної техніки, за винятком кількох специфічних робіт. БТО також мала плавучий та стаціонарний причали. Стаціонарний причал був обладнаний портальним краном.
Відділ підводних досліджень У відділі підводних досліджень працювали вчені — океанологи, гідрологи, іхтіологи, геологи та представники інших морських дослідницьких спеціальностей. З працівників цього відділу формувалися частково або повністю наукові групи для морських експедицій, що проводилися з метою вивчення шельфу Світового океану. У цих експедиціях фахівці відділу виступали у ролі підводних спостерігачів (гідронавтів-дослідників), здійснюючи занурення на пілотованих підводних апаратах і підводних лабораторіях «Бентос-300».
В експедиціях із використанням ПСКБ «Тетіс» брали участь фахівці відділу проєктування і модернізації знарядь вилову.
Відділ підготовки гідронавтів Для підготовки гідронавтів і гідронавтів-дослідників був створений відділ підготовки гідронавтів (керівники — О. Коваленко, в подальшому к.в.-м.н. Г.Трубчанін). Підготовка гідронавтів здійснювалась як для СЕКБП, так і для організацій інших міністерств і відомств.
Підводна техніка
Парк підводної техніки У розпорядженні СЕКБП було кілька типів підводної техніки: пілотовані підводні апарати (ППА), підводні лабораторії буксировані (ПЛБ) «Бентос-300» і підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс». Вся підводна техніка, що експлуатувалася в СЕКБП, була спроєктована та побудована в СРСР.
До підводної техніки першого покоління відносилися: ПЛБ «Бентос-300», ППА «Сєвєр-2» і «ТІНРО-2», ПСКБ «Тетіс», а пілотовані підводні апарати «Риф» і «Омар» належали до другого покоління.
Підводна техніка СЕКБП:
№ТипНазваПроєктДата прийняттяГлибина робоча max, мЕкіпаж, осібАвтономність робоча/аварійна, год1ППА«Сєвєр-2»182522.12.19702 00059 / 722ППА«Сєвєр-2 біс»182502.12.19762 00059 / 723ППА«ТІНРО-2»160223.10.197340026 / 724ППА«ТІНРО-2 біс»160219.06.197540026 / 725ПЛБ«Бентос-300» №1160327.09.197632012336 / 4806ПЛБ«Бентос-300» №2160302.09.198332012336 / 4807ППА«Риф»Риф19858524 / 728ППА«Омар»Омар198654036 / 729ПСКБ«Тетіс» № 01807160528.12.197322026 / 2410ПСКБ«Тетіс» № 01809160522.08.197422026 / 2411ПСКБ«Тетіс» № 01836160516.12.197422026 / 24
Класифікація за типом апарата У науковій і технічній літературі підводні апарати поділяють на пілотовані й безпілотні. Відповідно до цього поділу вся підводна техніка СЕКБП належить до пілотованих підводних апаратів.
ISO 5411, уперше прийнятий у 2024 році, визначає пілотований підводний апарат як самохідний.
Усі автономні пілотовані підводні апарати СЕКБП — «Сєвєр-2», «Сєвєр-2 біс», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» № 1, «Бентос-300» № 2, «Омар» і «Риф» — належать до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5).
Крім того, ПЛБ «Бентос-300» № 1 і «Бентос-300» № 2 відповідно до ISO 5411 належать до категорій підводних апаратів зі шлюзовою камерою (п. 3.1.8) і морських лабораторій (п. 3.1.13). Під час виконання окремих дослідницьких робіт вони також могли експлуатуватися в режимі буксирування, що відповідає визначенню буксированого підводного апарата (п. 3.1.9) цього стандарту.
Оскільки стандарт ISO 5411 визначає пілотований підводний апарат як самохідний, підводні спостережні камери буксировані (ПСКБ) «Тетіс», що експлуатувалися СЕКБП, формально не належать до цієї категорії. Водночас за своїми конструктивними ознаками вони відповідають визначенням прив'язного та буксированого підводних апаратів, наведеним у пунктах 3.1.3 і 3.1.9 стандарту. Стандарт ISO 5411 прямо не враховує можливість наявності екіпажу в таких апаратах..
Класифікація за глибиною занурення У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви класифікаційних груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:
малих глибин — до 600 м; середніх глибин — від 600 до 2 000 м; великих глибин — понад 2 000 м.
Відповідно до цієї класифікації, поділ ППА СЕКБП за глибиною занурення є таким: до апаратів малих глибин належать «Риф», «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» №1, «Бентос-300»№2, «Омар» і «Тетіси»; до апаратів великих глибин належать «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс».
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
малих глибин — до 100 м; середніх глибин — від 100 до 2 000 м; великих глибин — понад 2 000 м.
Відповідно до цієї класифікації, поділ ППА СЕКБП за глибиною занурення є таким: до апаратів малих глибин належить «Риф»; до апаратів середніх глибин — «ТІНРО-2», «ТІНРО-2 біс», «Бентос-300» №1, «Бентос-300»№2, «Омар» і «Тетіси»; до апаратів великих глибин належать «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс»..