Бунаки або марае — папуаський за мовою народ на острові Тимор, етнічна територія якого розділена між Індонезією та Східним Тимором.
Бунаки — єдиний папуаський народ у центральній частині Тимору, споріднені з ними макасаї, фаталуку, макалеро живуть на сході острова. Більш віддалені родичі — алоро-пантарські народи, розселені на островах Алор і Пантар, розташованих на північ від Тимору.
Сусідами ж бунаків є австронезійські народи (кемаки, мамбаї, тетуми), але вони дуже мало взаємодіють з ними. Обидві сторони чітко ідентифікують себе як «інші». Сусіди зазвичай ставляться до бунаків із зневагою, їх часто характеризують як грубих та агресивних людей. Зокрема звертається увага на запальну вдачу бунаків, яка контрастує із тихим характером їхніх сусідів кемаків.
Розселення і чисельність Бунаки розселені на нагір'ї центрального Тимору, по обидва боки від кордону між Індонезією (провінція Східна Нуса-Тенґара) та Східним Тимором. Вони живуть в оточенні народів, що розмовляють австронезійськими мовами. На захід та південь від них проживають тетуми, на північ — кемаки, на схід — мамбаї.
Сучасне розселення бунаків відображає довгу історію рухів та розселення, викликаних політичними потрясіннями та конфліктами. Основна територія народу займає північну частину району Кова-Ліма та південну частину району Бобонару в Східному Тиморі, але вони розселені також ще на доволі значній території, де живуть мішано з іншими народами, часто невеликими групами. На півночі етнічний масив бунаків сягає Мальяни в центральній частині району Бобонару, на півдні — морського узбережжя в районі Кова-Ліма, на сході — району Мануфагі. На заході (в Індонезії) бунаки займають райони () Ламакнен (), Південний Ламакнен (), Східне Тасифето () і частково Райгат () на сході округу Белу ().
На південному заході територія бунаків простягається коридором на захід району Кова-Ліма, аж до кордону з Індонезією, утворюючи анклав Маукатар () посеред району розселення тетумів. На периферії цього району бунацькі села розташовані між селами тетумів. По той бік кордону, в районах Кобаліма (), Східна Малака () в окрузі Малака та Райманук () на півдні округу Белу, що історично також належить до анклаву Маукатар, бунацькі села так само розкидані серед тетумської більшості.
Південно-центральний район розселення бунаків охоплює території між Суаї () та Зумалай () на півдні Кова-Ліми. Бунацькі села тут були засновані нещодавно. Їхні жителі ще добре пам'ятають, з якої з гірської місцевості вони походять. Підтримуються зв'язки між старими та новими селами. Найновіші бунацькі села розташовані в низинах уздовж узбережжя між Суаї та кордоном, це переселенці індонезійської доби. В прикордонній зоні на заході Кова-Ліми тетуми становлять більшість, бунацькі села розташовані між їхніми селами.
На схід від Зумалай коридор бунацьких сіл тягнеться через південь району Айнару до крайньої західної частини Мануфагі. Бунаки в Айнару населяють все суку (, сільська громада) Мау-Нуно (), що на заході округу. Живуть вони також в суку Касса (), що далі на південь, в суку Фого-Айліку () на південному сході округу. Крім того, є ще окремі бунацькі села, розташовані посеред мамбайського етнічного масиву в суку Леоліма (). В окрузі Мануфагі є 4 бунацьких села, розкиданих уздовж дороги на південь від містечка Саме (); це південний захід округу.
Бунаки живуть переважно в горах. Майже всі опади на острові випадають під час сезону мусонів, який триває з грудня по березень. Ґрунти, як правило, бідні, а природна рослинність рідкісна.
За даними перепису населення 2015 року на території Східного Тимору бунацьку мову визнали рідною 64 686 осіб (55 763 особи в селах і 8923 особи в містах), це 5,48 % населення країни. Більшість жила в районах Кова-Ліма — 31 296 осіб (47,97 % населення, найбільша етнічна група району), Бобонару — 24 427 осіб (25,14 % населення), менше в Айнару — 4703 особи, Ділі — 3136 осіб, Мануфагі — 795 осібGeneral Directorate of Statistics Timor-Leste (2015): Table 12. Population by mother tongue, age, urban/rural location and municipality. Дані попереднього перепису населення 2010 року засвідчили 55 837 носіїв бунацької мови (5,3 % населення Східного Тимору)Catharina Williams-van Klinken and Rob Williams. Mapping the mother tongue in Timor-Leste Who spoke what where in 2010? Dili Institute of Technology, 2015. Чисельність бунаків в Індонезії 2010 року оцінювалась у 21 тис. осібEberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Bunak. A language of East Timor, 2025 року — в 25 тис. осібBunak in Indonesia. People Group Profile, Joshua Project.
Мова Бунацька мова належить до тиморо-алоро-пантарської гілки трансновогвінейської сім'ї папуаських мов, код ISO 639-3: bfn.
Бунацька мова суттєво відрізняється від австронезійських мов Тимору, що оточують її. Це помітно у граматичній структурі, формах морфем, займенниках, значній частині словникового запасу. Однак носії бунацької мови у великій кількості запозичували та адаптували лексику й граматичні конструкції мови своїх австронезійських сусідів. Як наслідок, бунацька мова має дивовижну гібридність; це мова з глибокими папуаськими рисами, але водночас її лексика та мовні конструкції несуть дуже помітні сліди тривалої й інтенсивної взаємодії з австронезійськими мовами та культурою. Запозичення зачепили навіть багато, як прийнято вважати, стійких елементів «основного словникового запасу»: із 200 слів базового списку Сводеша 40 у бунацькій мові мають австронезійське походженняAntoinette Schapper. Crossing the border: Historical and linguistic divides among the Bunaq in central Timor. Wacana Vol. 13 No. 1 (September 2011).
Порядок слів у реченнях типовий для папуаських мов: SOV (підмет + додаток + присудок, ). Додаткові слова стоять у постпозиції, сполучник є фінальним елементом речення.
Запозичення з австронезійських мов становлять понад 30 % сучасної бунацької лексики. Найдавніший шар австронезійських запозичень походить із мов сусідніх австронезійських народів: кемаків, тукудеде, даванів (атоні) та мамбаїв. Це, зокрема, численні терміни спорідненості, але майже виключно чоловічі. Значний австронезійський влив демонструють також бунацькі числівники.
Крім того, бунацька мова містить величезну кількість запозичень з тетумської, але вони з'явилися пізніше, вже після встановлення гегемонії тетумів у центральному Тиморі, яке відбулося незадовго до заснування європейських колоній на острові. В описі класу, рангу та ритуалу присутня майже виключно тетумська термінологія. Паралельна ритуальна мова бунаків також глибоко наповнена словами, запозиченими з тетумської. Багато предметів сучасної матеріальної культури в бунацькій мові мають назви тетумського походження. Тетумськими запозиченнями рясніють назви тварин, рослин тощо. Дуже багато бунацьких дієслів також мають тетумське походження, особливо, що стосується стану, когнітивних та перцептивних подій. Як і тетун-терик, бунацька мова має дієслівні префікси узгодження.
Величезна кількість запозичених слів і конструкцій у бунацьких діалектах вказує не лише на тисячоліття контактів з австронезійським населенням і багатомовність з боку бунаків, але й на їхню готовність до запозичень.
Бунацька мова також використовує кальковані конструкції з індонезійської, малайської, тетумської та інших австронезійських мов.
Бунацька мова поділяється на ряд територіальних діалектів, що різняться певними фонологічними і лексичними особливостями: діалект Ламакнена, або північно-західний, південно-західний діалект (західна група діалектів), північно-східний діалект, діалект Лолоту, діалект Айнару, діалект Мануфагі (східна група діалектів).
Північно-східний діалект поширений на центральному сході району Бобонару та на північному сході району Кова-Ліма. Ця територія найбільше відповідає первинній області поширення бунацької мови, але тут бунаки жили в тісному контакті з австронезійськими народами (кемаками, мамбаями, тукудеде), що стимулювало появу в їхньому діалекті великої кількості австронезійських запозичень. Більш ізольовано жили бунаки в районі Лолоту (, південь Бобонару). На рівнинах між Суаї та Зумалай бунацькі села були засновані нещодавно. Їхні жителі зберігають мову районів свого походження.
Бунаки Айнару та заходу Мануфагі походять із північно-східного району поширення бунацької мови, але вони значною мірою змішалися з мамбаями, корінною австронезійською групою цієї місцевості. Східні бунаки, як правило, двомовні, говорять також мамбайською, а їхній діалект демонструє сильний мамбайський вплив. Бунаки в Айнару живуть окремими групами, що мають особливі лінгвістичні риси, але більшість їхніх говірок пов'язана між собою. Ще сильнішим є мамбайський вплив на мову бунаків в окрузі Мануфагі. Хоча вони є вихідцями з району міста Бобонару, тривалий контакт з мамбаями та ізоляція від інших бунацьких громад сформували особливий діалект, який радикально відрізняється від решти діалектів бунацької мови. В окрузі Айнару є ще дві невеликі групи бунаків-переселенців з району Зумалай доби індонезійської окупації; їхній діалект виявляє сильні риси північно-східного діалекту. Вихідцями із Зумалай є й жителі села Сесурай () в окрузі Мануфагі. Їхня мова відповідає північно-східному діалекту, але увібрала деякі лексичні риси діалекту бунаків Мануфагі.
Південно-західний діалект поширений коридором на захід від Лолоту на півночі та Суаї на півдні через захід району Кова-Ліма, заходячи в округ Малака () на індонезійській території (історичний анклав Маукатар). Фонологічно цей діалект бунацької мови є найконсервативнішим, він не зазнав звукових змін, характерних для північно-східного діалекту, а натомість зберіг оригінальні звуки прамови.
Територія поширення північно-західного діалекту бунацької мови охоплює історичну область Ламакнен, вона розташована переважно в окрузі Белу індонезійського Західного Тимору, але включає також землі на південь від Маліани в Східному Тиморі. За місцевою традицією, бунаки прибули сюди зі сходу, до них тут вже жили тетуми та атоні, з якими вони змішувались. Лінгвістичні ж дані свідчать, що місцеві бунаки є вихідцями з північно-східного та південно-західного діалектних регіонів, а ламакненський діалект є проміжним між ними. Лексично північно-західний діалект має багато спільного з південно-західним, але є й моделі, характерні для північного сходу. У фонетиці переважають особливості північного сходу, але є й власні риси. Загалом же в ламакненському діалекті домінують консервативні риси південного заходу. Тривала залежність області від тетумської держави Вегалі залишила помітні сліди на всіх аспектах ритуальної практики бунаків Ламакнена, зокрема в термінології.
Існує писемність для бунацької мови на базі латиниці, складена граматика, записані тексти.
Майже всі бунаки вільно володіють однією або декількома австронезійськими мовами, найбільше поширена мова тетум. У той же час серед носіїв австронезійських мов у центральному Тиморі, навпаки, майже ніхто не знає бунацьку (й не намагаються її вивчити).
Релігія Більшість бунаків зберігає традиційні вірування, частина — християни (католики). В Східному Тиморі християн серед бунаків значно більше, в Індонезії, де основною релігією є іслам, їхня частка становить лише близько 5 %. Християнство стало активно проповідуватись серед бунаків лише після Другої світової війни.
Бунаки зберігають народні анімістичні вірування, вірять, що різні предмети мають духів. Також зберігають культ предків, моляться до померлих родичів з проханням про керівництво, благословення та захист. Кожне село в плані проведення релігійних обрядів є цілком автономною одиницею. На його території розташовані вівтарі, де відбувається весь річний цикл ритуалів. Є спеціальні особи, відповідальні за проведення обрядів. Проте один вівтар може належати кільком селам, які в даному випадку утворюють спільну ритуальну одиницю.