«Шлях прочанина», або «Розповідь прочанина» — це англійська назва російського твору XIX століття, в якому розповідається про подорож автора як мандрівного прочанина (странника), що практикує Ісусову молитву. Подорожі прочанина пролягають через південну та центральну Україну, Росію та Сибір. Достеменно невідомо, чи є ця книга буквальною розповіддю одного прочанина, чи вона використовує вигадану подорож як інструмент для навчання практики безперестанної внутрішньої молитви та єднання з Богом. Російський оригінал (або його копія) зберігався в одному з монастирів на горі Афон у Греції в XIX столітті й був уперше опублікований у Казані в 1884 році під назвою, що перекладається як «Відверті розповіді прочанина своєму духовному батькові» (рос. Откровенные рассказы странника духовному своему отцу).

Авторство Критична наука досліджувала авторство чотирьох оригінальних і трьох додаткових розповідей. Олексій Пентковський стверджував, що перші чотири розповіді збереглися у вигляді пізнішої редакції оригінального твору архімандрита Михаїла Козлова (1826–1884) «Шукач безперестанної молитви», а додаткові розповіді є працею ієромонаха Арсенія Троєпольського (1804–1870). Обидва ці чоловіки свого часу були мандрівниками.

Сюжет Внутрішня подорож паломника починається, коли він вражений словами Павла (у 1 Солунян 5:17 ) «моліться безперестанку». Він відвідує церкви та монастирі, щоб спробувати зрозуміти, як молитися безперестанку. Його подорожі приводять його до старця (духовного батька), який навчає його Ісусовій молитві — «Господи Ісусе Христе, помилуй мене» — і дає йому практичні поради, як читати молитву безперервно.

У книзі детально описується поступовий духовний розвиток і боротьба оповідача, а також вплив його духовності на оточуючих. Продовження має назву «Паломник продовжує свій шлях». Переклади обох документів були опубліковані разом у деяких англійських виданнях.

Передісторія Найбільш широко вживане англійське видання було перекладене англіканським священиком, який служив в Архангельську, Реджинальдом Майклом (RM) Френчем (1884-1969), і вперше опубліковане в 1930 році. У своїх «Примітках перекладача» Френч писав про паломника, що «кожен оцінить щирість його переконань, і мало хто, ймовірно, засумнівається в реальності його досвіду». Френч писав, що події, описані в книзі, «здається, належать до Росії до звільнення кріпаків [у] 1861 році». Френч також зазначив, що в оповіді паломника згадується Кримська війна, яка почалася в 1853 році. Отже, саме «між цими двома датами», 1853 і 1861 роками, паломник прибув до Іркутська та знайшов духовного батька, що є двома головними подіями в оповіді паломника. The Russian title of the book is "Откровенные рассказы странника духовному своему отцу" – literally, "Candid narratives of a pilgrim to his spiritual father."

Френні та Зої «Шлях паломника» є центральною темою сюжету обох оповідань у романі «Френні та Зуї» Дж. Д. Селінджера . Френні Ґласс, молода студентка коледжу, захоплюється «Шляхом паломника », описуючи його як спосіб «побачити Бога» та кажучи, що Ісусова молитва схожа на техніки в індуїзмі та буддизмі . Її брат Зуї знає, що примірник книги Френні насправді належав їхньому покійному братові Сеймуру. Зуї ставить під сумнів її очевидну одержимість молитвою. «Френні та Зуї» стали міжнародним бестселером і вплинули на поширення популярності «Шляху паломника» за межами монастирських традицій та серед людей різного релігійного походження.

Прийняття способу молитви, описаного в книзі «Шлях паломника» – один із найпоширеніших посібник із молитви у західному світі, а Ісусова молитва, мабуть, є найпоширенішою християнською молитвою після молитви «Отче наш» та молитви «Радуйся, Маріє» . Популярність книги вплинула на сучасне перевідкриття ісихазму як живої практики. Метод молитви паломника, описаний у книзі, протягом багатьох років отримав неоднозначне сприйняття з боку науковців та духовенства.

Святий Ігнатій Брянчанінов писав, що книга може створити у учня враження, що «невпинна молитва серця», одна з цілей практики, може бути досягнута лише за кілька тижнів практики, але досвід і підготовка паломника були вражаючими. Його життя, що передувало практикі, і навчання у старця (його духовного батька) підготували його до отриманих ним корисних результатів.

У вступі до перекладу Ольги Савін Томас Гопко описує книгу як «духовну класику», яка навчає, що невпинна молитва — це не лише мета і єдине, заради чого варто жити, а й «саме життя». Як і інші священнослужителі, він зазначає, що паломник навчає, що практика невпинної молитви повинна здійснюватися під керівництвом духовного отця та за активної участі в Церкві та літургії. Він писав, що книга призначена для всіх паломників, і що вона «забезпечує захист і живлення під час подорожі, вказуючи на її небезпеки та демонструючи її винагороди».

Професор Московської духовної академії Олексій Осипов розповідає в інтерв'ю про свою статтю А.И. Осипов. Учение о молитве Иисусовой святителя Игнатия (Брянчанинова) и в "Откровенных рассказах странника". 2005. на цю тему. На його думку, мета молитви, її кроки, зв'язок розуму і серця, дії благодаті в книзі — все це суперечить вченню Святих Отців і може призвести до омани ( прелесті ). Окрім багатьох Святих Отців, професор Осипов цитує листи святого Феофана Затворника, який спочатку виправив одне з видань книги. В кінці свого життя святий Феофан написав одній людині не читати книгу, оскільки деякі її поради не підходять цій людині, оскільки це може призвести до прелесті . St. Theophan the Recluse. Letters. Vol. 5. Letter 825.

Митрополит Іларіон (Алфєєв) також застерігає від обмежень методу молитви паломника у своїй книзі про іміаславство та Ісусову молитву . Hier. Hilarion (Alfeyev). Holy Secret of the Church. 2002. Митрополит Іларіон пише, що темп молитви паломника значно швидший, ніж у вченні святителя Ігнатія Брянчанінова та святителя Феофана Затворника, які також не рекомендували використовувати психосоматичний метод молитви. Митрополит Іларіон пише, що святитель Феофан видалив зі свого видання книги твори Святих Отців про психосоматичний метод та відредагував деякі частини, які могли спричинити прелесть . З іншого боку, митрополит Іларіон відзначає успіх книги та її роль у ознайомленні Заходу зі східнохристиянськими практиками Ісусової молитви.

Видання

«Шлях пілігрима: і пілігрим продовжує свій шлях» (1954) RM French (перекладач), Х'юстон Сміт (вступ), HarperSanFrancisco, перевидання 1991 року: «Шлях паломника» та «Паломник продовжує свій шлях» (1978) Гелен Баковцін (перекладачка), Вальтер Цішек (передмова), передрук Image Doubleday 1985 року: Шлях паломника та Паломник продовжує свій шлях (1991) Ольга Савін (перекладачка), Томас Гопко (передмова), перевидання Шамбали 2001 року: «Оповідь пілігрима» (1999) за редакцією та з вступом Олексія Пентковського, Т. Аллана Сміта (перекладач), Ярослава Пелікана (передмова), видавництво Paulist Press «Шлях паломника» (2001) скорочений переклад та анотації на протилежних сторінках Гліба Покровського, Стежки крізь світловий просвіт «Шлях паломника: Щирі розповіді мандрівника своєму духовному батькові» (2017), Анна Заранко (перекладачка), Ендрю Лаут (вступ), Penguin Books

Див. також

Філокалія Ісихазм Обожнення (східне православне богослов'я) Джапа Зікр

Зовнішні посилання

Шлях паломника (Щирі розповіді прочанина своєму духовному батькові) – повний текст, українською мовою