Олд-Мен-оф-Хой () — морський останець заввишки 137 м біля західного узбережжя острова Хой в Оркнейському архіпелазі, Шотландія. Складений із древніх червоних пісковиків Хою, що залягають над базальтовою лавою, він є одним із найвищих останців Британських островів. Як окрема форма рельєфу Олд-Мен-оф-Хой існує менш як 250 років; берегова ерозія й далі змінює його обриси, однак швидкість руйнування та час можливого великого обвалу невідомі. Перше сходження на нього здійснили Кріс Бонінгтон, Расті Бейлі та Том Пейті 18 липня 1966 року.
Географія Олд-Мен-оф-Хой стоїть поблизу затоки Реквік на західному узбережжі острова Хой на Оркнейських островах у Шотландії; його видно з порома, що курсує між Скрабстером і Стромнессом. Від сусіднього берегового урвища його відділяє завалена уламками розколина завширшки близько 60 м. Стіни останця майже прямовисні, подекуди навислі, а вершина має лише кілька метрів завширшки. Кажуть, що з певних ракурсів він нагадує людську постать.
Майже третину часу швидкість вітру перевищує , а буревії трапляються в середньому 29 днів на рік. Разом із великою глибиною моря, яка поблизу берега швидко сягає , потужні хвилі із західного боку Хою досягають урвищ із великою енергією та посилюють їх руйнування.
Останець і прилегле узбережжя входять до ділянки особливого наукового інтересу «Хой» (Hoy SSSI). Західне узбережжя острова також охоплюють природоохоронні території «Hoy SAC» і «Hoy SPA» та заповідник Королівського товариства охорони птахів «Хой». Стежка до Олд-Мен-оф-Хою приваблює багато відвідувачів; природоохоронні документи розглядають геологічні утворення західного узбережжя як одну з головних цінностей цієї місцевості.
Геологія Олд-Мен-оф-Хой утворений пісковиками Хою, які разом із підстильними вулканічними породами західної частини острова відносять до древнього червоного пісковику, що робить останець одним з найвищих у Британії. Породи сформувалися наприкінці девонського періоду; базальтову лаву під ними радіометрично датовано приблизно 379 ± 10 млн років. У доступних відслоненнях вони демонструють характерні для пізнього девону Оркадійського басейну відклади розгалужених річкових русел та еолові пісковики, що утворювалися внаслідок перенесення піску вітром.
Узбережжя Олд-Мен-оф-Хою виділено як окрему ділянку британського Geological Conservation Review під назвою Old Man of Hoy Coast. Вона охоплює близько 8 км північно-західного узбережжя Хою, включно з Олд-Мен-оф-Хоєм і урвищами Сент-Джонс-Гед. Відслонення тут дають змогу простежити вулканічні породи Хою та товщу пісковиків, а також мають значення для відтворення природних умов Оркадійського басейну в девонському періоді.
Олд-Мен-оф-Хой стоїть на лавовій основі завтовшки від приблизно 3 до понад 7 м, яка тоншає на захід. Над лавою залягають пісковики Хою; їхні шари майже горизонтальні й розчленовані вертикальними тріщинами. Чергування м'якших піщаних і галечникових шарів із твердішими плитчастими шарами надає стінам уступчастого, подекуди навислого обрису. Прямовисні тріщини, розломи й площини нашарування спрямовують руйнування породи та сприяють утворенню урвищ, печер, природних арок і окремих останців.
Олд-Мен-оф-Хой привертав увагу геологів уже в XIX столітті. 1878 року директор Геологічної служби Шотландії Арчибальд Ґейкі опублікував у журналі Geological Magazine окрему статтю The Old Man of Hoy, присвячену останцю та геологічній будові цієї частини Хою.
Історія
Останець не згадано в «Оркнейській сазі», написаній 1230 року, а на карті Блау 1600 року на місці сучасного Олд-Мена показано мис. На карті Хою від Маккензі 1750 року так само зображено мис, але не останець; натомість до 1819 року Олд-Мен-оф-Хой уже був відокремлений від берега, утворивши останець із природною аркою та двома «ногами». зобразив тодішній морський останець як ширшу колону з меншою верхньою частиною й аркою біля підніжжя, від якої він і дістав свою назву.
На початку XIX століття сильний шторм зруйнував одну з опор арки, після чого останець набув близьких до сучасних обрисів.
Руйнування триває й нині. До 1992 року у верхній частині південної стіни розкрилася тріщина завдовжки близько 40 м, яка відділяє великий навислий блок. Геологи вважають, що цей блок зрештою обвалиться, а в далекій перспективі ерозія знищить і весь останець. Водночас наявні спостереження не дають змоги визначити ані швидкість відступання урвища, ані час такого обвалу.
Діяльність людей Скелелазіння Перше сходження здійснили Кріс Бонінгтон, Расті Бейлі та Том Пейті 18 липня 1966 року. Їхній шлях східною стіною, відомий як East Face Route або Original Route, за британською шкалою має категорію складності E1 5b.
8—9 липня 1967 року BBC показала сходження в кількох прямих виїзних телепередачах під назвою «The Great Climb». За даними BBC, їх переглянули близько 15 млн глядачів. У передачах брали участь три зв'язки: Бонінгтон і Пейті повторили первісний маршрут, а Джо Браун та Ієн Макнот-Девіс і Піт Крю та Дугал Гестон проклали два нові шляхи.
Крістін Кроушоу стала першою жінкою, яка піднялася на вершину Олд-Мен-оф-Гою; це сталося не пізніше 1969 року. Наприкінці 1990-х років Кетрін Дестівелль стала першою жінкою, яка здійснила одиночне сходження на останець; на той час вона була на четвертому місяці вагітності. Її сходження показано в документальному фільмі Rock Queen (1998). Водночас одиночне сходження на Олд-Мен-оф-Хой раніше здійснив шотландський скелелаз Боб Данкан.
У 2013 році Ред Зелл став першою незрячою людиною, яка піднялася на Олд-Мен-оф-Хой; йому допомагали Мартін Моран і Нік Картер. Наступного року Бонінгтон знову пройшов первісний маршрут невдовзі після свого 80-річчя — через 48 років після першого сходження. 9 червня 2018 року восьмирічний Едвард Міллз став наймолодшою людиною, яка піднялася на Олд-Мен-оф-Хой. Він завершив сходження за 4 години 55 хвилин, збираючи кошти для благодійної організації Climbers Against Cancer на тлі невиліковної хвороби своєї матері. Його супроводжували Бен Вест і Кейліан Гаркер.
У 2019 році Джессі Дафтон став першим незрячим скелелазом, який очолив зв'язку на маршруті Олд-Мен-оф-Хою, тобто йшов попереду та сам установлював страхування. Сходженню присвячено документальний фільм Climbing Blind (2020).
На Олд-Мен-оф-Хой прокладено низку скелелазних маршрутів різної складності. Найчастіше проходять первісний маршрут східною, зверненою до берега стіною — East Face Route (Original Route), який має категорію складності E1 5b за британською шкалою. На вершині під невеликим кам'яним туром зберігають книгу відвідувачів у водонепроникному контейнері, в якій залишають записи скелелази. За даними NorthLink Ferries, у середньому на останець здійснюють приблизно 20—50 сходжень на рік.
Ходіння по висотній стрічці
10 липня 2017 року Александер Шульц пройшов до вершини й назад натягнутою висотною стрічкою завдовжки 180 м. Стрічку закріпили між береговим урвищем і останцем на висоті 137 м над морем. Бейс-джампи У травні 2008 року Роджер Голмс, Ґас Гатчисон-Браун і Тім Емметт здійснили перший бейс-джамп з Олд-Мен-оф-Хою. Підготовка до стрибка тривала понад три роки; на сходження учасники витратили близько семи годин. Пізніше того ж місяця Гатчисон-Браун загинув під час бейс-джампу у Швейцарії.
2019 року Філіп Кубіца й Домінік Ґрайнер повторили стрибок з Олд-Мен-оф-Хою; їхній проєкт став темою документального фільму The Old Man of Hoy Climb & B.A.S.E., відібраного до конкурсу Краківського фестивалю гірського кіно.
У культурі та медіа Олд-Мен-оф-Хой є одним із найупізнаваніших краєвидів Оркнейських островів. NatureScot характеризує його та сусідні червоні урвища як визначний орієнтир і знаковий образ архіпелагу, особливо для тих, хто прибуває морем через Пентленд-Ферт.
Останець неодноразово зображували художники й фотографи. На початку XIX століття його відтворив . Шотландський пейзажист створив велику акварель The Old Man of Hoy, яку, за даними Оркнейського музею, написав із похилої палуби колісного пароплава Royal Mail, що здійснював перші поромні рейси між Скрабстером і Стромнессом. Фотограф Джордж Вашингтон Вілсон також створив фотографію Orkney – Old Man of Hoy; альбуміновий відбиток цієї роботи зберігається в Шотландській національній портретній галереї.
1870 року шотландський філолог і поет опублікував у журналі Good Words вірш The Old Man of Hoy. Він становив першу частину циклу Sketches from Orkney.
Олд-Мен-оф-Хой з'являється у шпигунському фільмі The Spy in Black (1939) режисера Майкла Пауелла, дія якого розгортається на Оркнейських островах під час Першої світової війни. Частину натурних сцен фільму знімали біля останця.
Пряма телевізійна трансляція сходження на Олд-Мен-оф-Хой 1967 року стала помітною подією в історії британського спортивного телебачення. Дослідник Пол Ґілкріст зазначав, що цю передачу з аудиторією близько 15 мільйонів глядачів згодом називали одним із перших прикладів «реаліті-телебачення»; він розглядав її як важливий етап у розвитку телевізійного висвітлення скелелазіння у Великій Британії.
Останець також показано в музичному відео британського дуету Eurythmics на пісню Here Comes the Rain Again. Кліп знімали на Оркнейських островах, а серед його краєвидів виразно показано Олд-Мен-оф-Хой.
Див. також Останець Природна арка Скелелазіння
Примітки Виноски
Джерела
Посилання
— одиночне сходження Кетрін Дестивель 1998 року