Іване Ціцішві́лі (, ? – 1816) — грузинський державний і військовий діяч, дипломат. Князь (таваді). Активний учасник російсько-грузинської війни 1812—1813, близький соратник і воєначальник лідера руху за незалежність Східної Грузії принца Олександра БагратіоніMuzychko, O.The Georgian Wolves: The History of the Petrovskyi Family. — London, 2026. — ISBN 978-0-9564683-6-9.
Походження Був старшим сином сахлтухуцеса Картлі-Кахетинського царства (1776—1778) Закарії Ціцішвілі та Макріне з роду Квеніпневелі (ксанських еріставі).
Життєпис
Ранні роки У 1782—1783 разом з батьком брав участь у суперечці з іншими представниками роду Ціцішвілі за володіння фортецею Мзовреті у Шида-Картлі.
Станом на квітень 1783 обіймав посаду коріасаулбаші (помічник ешікагасбаші — керівника палацової охорони) при дворі царя Картлі та Кахеті Іраклія II. Виконував дипломатичні доручення.
Невідома роль Іване у подіях 1789, коли його батько Закарія зазнав поразки у феодальному конфлікті з принцом Юлоном Багратіоні та родом Зедґенідзе (Амілахварі). 1791 цар Іраклій II конфіскував всі маєтки та кріпаків синів Закарії. Проте у наступні роки Іване та його брат Давид через суд повернули частину володінь у Кварелі.
1800 Іване та Давид судилися з Деметре Ціцішвілі, сином Едішера (Едії) за володіння маєтком у Доесіმიჭიტაშვილი მ. საციციანოს ისტორია. წიგნი I. — თბილისი, 2016.
Російсько-грузинська війна
На момент анексії Картлі-Кахетинського царства Російською імперією у 1801 брати Іване, Давид, Елізбар і Закарія були власниками маєтку у Кварелі. У червні 1801 Кварелі було пограбоване лезгинами (леками) на чолі з Нур-Мамадом-Мамалі та Кара-Махматом. Князі Іване Ціцішвілі та Георгій Амілахварі очолили загін зі ста воїнів (князів і азнаурі), що кинувся навздогін нападникам, які прямували до кордону з Османською імперією. До грузинів доєдналося 170 російських гренадерів і козаків на чолі з підполковником Сімоновичем. 24 червня в ущелині Кохаджебі на березі річки Храмі відбувся бій, у якому лезгини були розгромлені. Згідно з російськими рапортами, Іване Ціцішвілі відзначився хоробрістю, особисто захопивши у полон одного лезгинського воїна та відбивши двох коней.
Водночас, у подальшому брати Ціцішвілі стали послідовними ворогами російської окупації. У січні 1803 російський майор Рейх, що стояв зі своєю ротою у Кварелі, повідомляв про «ненадійність» князівської родини:
«Я наказав своїм підлеглим, щоб від князів Ціцішвілі, особливо від Іване з братами, не приймати ніяких напоїв і хліба, і не вживати зовсім, бо їх намір є всіх нас отруїти».
31 січня 1812 у Кахетії розпочалися повномасштабні бойові дії між загонами грузинської шляхти, вірної царській династії Багратіоні, та російськими окупаційними військами. 15 квітня брати Ціцішвілі взяли участь у спробі відбити у росіян Кварельську фортецю.
У вересні 1812 Ціцішвілі були серед князів, що першими прибули до табору лідера національно-визвольного руху принца Олександра Багратіоні у Тіанеті. Іване, Елізбар і Закарія увійшла до кола найближчих соратників Батонішвілі. Вони взяли участь у битвах біля Шилди 10 листопада та у Манавській ущелині 26 листопада. Після поразки грузинського війська були серед 80-ти князів і азнаурі, що залишилися вірними Олександру та відступили разом з ним до Шатілі.
Іване Ціцішвілі став одним із ключових дипломатів Олександра та очолював його посольство до єреванського хана.
Влітку 1813, після остаточної поразки Олександра, Іване та Закарія Ціцішвілі емігрували до Дагестану, де продовжували дипломатичну діяльність з метою відродження національно-визвольного руху.
Під час однієї з дипломатичних місій у 1816 Іване був захоплений у полон шамшадинським султаном та виданий Росії. Російський військовий трибунал засудив його до заслання у Сибір без позбавлення князівського достоїнства. Іване Ціцішвілі помер дорогою на каторгу.
Нащадки Іване Ціцішвілі мав, щонайменше, трьох синів:
Йосеб Ціцішвілі — учасник бою в Кохаджебі 1801 року. 1810 вів бойові дії проти росіян. 1812—1813 брав участь у російсько-грузинській війні; Манучар Ціцішвілі — учасник бою в Кохаджебі; Соломон Ціцішвілі
1820 російський імператор Олександр I своїм указом повернув синам Іване та Закарії Ціцішвілі їхні родові маєтки.
Прямим нащадком Іване Ціцішвілі є український підприємець і меценат Олександр Петровський.
Примітки