Клотільда-Каміль Дефляндр (21 листопада 1871 р. — 7 червня 1946 р.) — видатна французька науковиця, яка разом зі своїм наставником Полем Карно відкрила гемопоетин (еритропоетин). Вона була піонером у дослідженнях з трансплантації органів. Такоє вона була першою жінкою у Франції, яка отримала ступінь «docteur en médicine» (доктор медицини) та ступінь «docteur ès naturel sciences» (доктор природничих наук).

Раннє життя Клотільда-Каміль Дефляндр народилася 21 листопада 1871 року у 7-му окрузі Парижа. Її батько, Гюстав Едуар Дефляндр (1851—1909), був залізничником, композитором релігійної музики та органістом у церкві Dom Rue Simart 3 у Парижі. Її мати, Марі Ежені Жібоз (1848—1938), народилася в Отуйє, комуні в департаменті Івелін на півночі Франції. На момент свого одруження з батьком Клотільди-Каміль, 14 вересня 1871 року, вона працювала продавцем у магазині у Парижі. У Клотільди-Каміль було двоє братів: Жюль Гюстав (1870—1921) та Жорж Едуар (1876-). Старший брат, Жюль Гюстав, був батьком палеогеолога Жоржа Дефляндра (1897—1973).

Кар'єра та дослідження У 1895 році мадемуазель Дефляндр працювала разом з Карно в лабораторії Огюстена Ніколя Жильбера в лікарні Бруссе в Парижі. Вона вивчала здатність трансплантатів шкіри чорних морських свинок зберігатися у білих морських свинок. Результати цих досліджень мали великий вплив на сучасну галузь трансплантації органів і були цитовані Пітером Медаваром, лауреатом Нобелівської премії 1960 року, за його роботу з імунокомпетентності. Медавар, посилаючись на свою статтю, зазначив, що «вже п'ятдесят років відомо, що якщо шкіру чорної морської свинки пересадити на білу ділянку тієї ж тварини, відбувається процес, який невимушено можна назвати інфекцією: біла шкіра, що оточує чорний трансплантат, чорніє від центру. І навпаки, біла шкіра, перещеплена на чорну ділянку, з часом чорніє». Він сформулював гіпотезу про те, що диференційовані клітини в дорослому організмі «передають свої ознаки новим клітинам та назавжди зберігають у клітинній спадковості свою специфічність гістологічного типу», важлива концепція, яка призвела до подальшого розвитку трансплантації тканин.

У 1903 році мадемуазель Дефляндр отримала ступінь доктора наук в Лілльському університеті на тему «Адипогенна функція печінки у серії тварин» (Fonction adipogénique du foie dans la série animale) знову разом з Карно та Гілбертом у Парижі. Вона була лише четвертою жінкою, яка отримала ступінь доктора наук у Франції. Серед інших були астроном Доротея Клумпке, мадемуазель Родо-Лозо та лауреатка Нобелівської премії Марія Кюрі. Робота Дефляндра виникла з інтересу біологів 19 століття, особливо Клода Бернара, до метаболічних функцій печінки. Вона методично вивчала адипогепатичну функцію у низки безхребетних та хребетних тварин. Вона також досліджувала здатність жирової печінки відновлювати пошкодження, спричинені такими наркотиками, як кокаїн

Після роботи вчителем у Collège de Jeunes Filles у Руані, К.-Д. Дефляндр відновила навчання на доктора медицини. Карно та Гілберт давно цікавилися опотерапією — використанням екстракту органу для заміни відсутнього гуморального фактора. Пошуки Карно речовини, що стимулює кровотворення, що міститься в крові, були міцно пов'язані з цією традицією. Знову працюючи з Карно в лабораторії Гілберта, Дефландр поставила собі за мету визначити фактори, що контролюють вироблення еритроцитів, для своєї дисертації. Карно та Дефландр показали, що ін'єкція невеликої кількості сироватки кролика, у якого попередньо взяли кров, призвела до значного збільшення кількості еритроцитів на наступний день після ін'єкції у здорових кроликів-реципієнтів. Вони також показали, що хоча сироватка крові тварини була активною, сироватка крові нормальної тварини не такою була. Вони виявили, що за цю активність відповідає сироватка крові, а не формені елементи. Повторні кровотечі призводили до підвищення активності сироватки крові. Вони назвали цю речовину гемопоетином і віднесли її до групи цитопоетинів, які зараз називають цитокінами. Між 1906 і 1907 роками в «Comptes Rendus de L'Académie des Science» з'явилися дві статті Карно та Дефландра: в яких описувалося існування фактора, що передається через кров, який може стимулювати вироблення еритроцитів, та можливе клінічне застосування цієї сироватки. Ці статті заклали інтелектуальну основу для всієї галузі факторів росту, тобто білків, які виробляються в одному місці та діють на віддалену популяцію клітин-мішеней. Перша доповідь отримала увагу як у науковій спільноті, так і у пресі. Дисертація Дефландр на здобуття ступеня доктора медицини " Les Applications du Sérum Hémopoïétique " («Застосування гемопоетичної сироватки») була схвалена фармацевтичним факультетом Лілльського університету в 1910 році. Нездатність відтворити її висновки призвела до втрати інтересу до цієї роботи. Однак у 1947 році Єва Бонсдорф та її колеги змогли відтворити початкові висновки Карно та Дефландре та перейменували активну речовину на еритропоетин. Світові продажі рекомбінантного еритропоетину у 2012 році склали близько 7 мільярдів доларів.

Наприкінці своєї кар'єри та після одруження з доктором Леоном Дюфуром, Дефляндр почала співпрацювати з Гастоном Русселем (1877—1947) у лабораторіях Русселя-Уклафа, одній з компаній-попередниць Sanofi. Руссель здобув ветеринарну освіту та отримав ступінь доктора медицини в Паризькому університеті. Перебуваючи там, він ознайомився з роботами Карно та Дефляндр, повторив їхні початкові експерименти, а потім використав коней для збільшення виробництва гемопоїтину для комерційного використання. Його перший продукт, Гемостил, широко використовувався до 1950-х років для лікування анемії. Гастон і Дефляндр (як Дюфур-Дефляндр) опублікували серію досліджень про мінеральний склад ембріональних матеріалів у рамках подальшої роботи у лабораторіях Русселя з виділення активних речовин з органів для клінічного використання, знову ж таки керуючись принципами опологічної терапії. Лабораторії Русселя були одними з перших, хто почав виробляти стероїдні гормони для медичного використання.

Особисте життя К.-Д. Дефляндр вийшла заміж за доктора Леона Адольфа Дюфура 8 листопада 1921 року у 18-му окрузі Парижа. Дюфур був піонером у галузі дитячого харчування, працюючи переважно у Фекамі в Нормандії. Він був засновником "Goutte de lait " («Крапля молока»), організації, яка розробила безпечніші методи годування немовлят для зниження дитячої смертності. Дюфур помер 23 травня 1928 року. Пані Дюфур-Дефландр померла у віці 74 років 7 червня 1946 року в Парижі. Її поховали в церкві Сент-Етьєн у Фекамі 13 червня 1946 року.

К.-Д. Дефландр була тіткою відомого палеогеолога Жоржа Дефляндра (1897—1973).

Посилання