Ге́нрі Па́трік Про́ктер (; бл. 1763 — 31 жовтня 1822) — британський воєначальник, генерал-майор, який командував британськими силами в Верхній Канаді під час Англо-американської війни. Найбільше відомий своєю поразкою в Битві на Темзі, яка залишила Західний округ Верхньої Канади під американським контролем до кінця війни.

Молодість та військова кар'єра

Народився близько 1763 року в Ірландії; його батько, Річард Проктер, був хірургом британської армії. 5 квітня 1781 року вступив до 43-го піхотного полку прапорщиком, а в грудні того ж року отримав звання лейтенанта. Служив у Північній Америці в останні роки Війни за незалежність США, згодом — в Ірландії та Вест-Індії.

У листопаді 1792 року став капітаном, у травні 1795 року — майором, а 9 жовтня 1800 року отримав звання підполковника і став командиром 1-го батальйону 41-го піхотного полку. У 1802 році прибув до Нижньої Канади, а пізніше служив у Верхній Канаді. 25 липня 1810 року став полковником. Генерал Айзек Брок високо оцінював стан 41-го полку і пов'язував його з «невтомною діяльністю» Проктера.

Війна 1812 року

На початку війни 1812 року Проктер командував британськими силами в районі Амгерстбурга та Форт-Малдена. У січні 1813 року він переміг американські сили під Френчтауном на річці Рейзін; після подій, відомих як Різанина на річці Рейзін, його американські противники звинувачували його в неспроможності захистити полонених, хоча прямий контроль Проктера над різаниною залишається спірним. За кампанію отримав місцеве звання бригадного генерала, а 4 червня 1813 року був підвищений до генерал-майора. У травні 1813 року командував облогою форту Мейгс: британці розбили американську деблокуючу експедицію, але сам форт не взяли.

Поразка та спадщина Після перемоги американського флоту на озері Ері 10 вересня 1813 року Проктер був змушений залишити Амгерстбург, Детройт і Сендвіч та відступити вгору по Темзі. 5 жовтня 1813 року біля Моравантауна його сили налічували близько 450 британських регулярних солдатів, канадську міліцію та приблизно 500 союзних воїнів Текумсе. Їм протистояла американська армія Вільяма Генрі Гаррісона чисельністю приблизно 2500–3000 осіб. Британці зазнали поразки, Текумсе загинув, а приблизно 550—565 британських солдатів потрапили в полон. Поразка поклала край британському контролю над західним театром воєнних дій.

Військовий суд

Військовий суд над Проктером розпочав засідання в Монреалі 21 грудня 1814 року і завершив їх 28 січня 1815 року. Його звинувачували в пізньому початку відступу, неправильному поводженні з багажем, втраті запасів і боєприпасів, недостатньому укріпленні позицій та поганому керівництві військами при Моравантауні.

Суд виправдав його за першим пунктом, але визнав винним або частково винним за рештою. Спочатку Проктера засудили до публічної догани та відсторонення від звання й жалування на шість місяців; згодом покарання було пом'якшено до догани. Цей процес фактично завершив його військову кар'єру.

Історіографія В історіографії Проктер довго зображувався як невдалий командир, а в американській пам'яті його ім'я пов'язане також із трагедією на Рейзін-Рівер. Сенді Антал у книзі «A Wampum Denied: Procter's War of 1812» пропонує більш прихильну інтерпретацію, наголошуючи на його успіхах в операціях проти американських ліній постачання, співпраці з Текумсе та труднощах, спричинених слабким постачанням і недостатньою підтримкою британського командування. Ця переоцінка залишається предметом історіографічної дискусії.

Примітки