Рідколісся Кулгарді (ідентифікатор WWF: AA1204) — австралазійський екорегіон середземноморських лісів та чагарників, розташований у .

Географія Екорегіон рідколісь Кулгарді розташований у внутрішніх районах на південному заході Західної Австралії, простягаючись від озера на південний захід майже до узбережжя Великої Австралійської затоки. Він є частиною комплексу та утворює перехідну зону між чагарниками, рідколіссями та лісами середземноморського типу, поширеними на південний захід, та пустелями і склерофітними чагарниками, поширеними на північ і схід. На захід від екорегіону поширені савани Південно-Західної Австралії, на південь — маллі Есперансу, на північ — мульгові чагарники Західної Австралії, а на схід — склерофітні чагарники рівнини Налларбор.

Рельєф екорегіону представлений пологими горбистими рівнинами, розділеними широкими долинами та смугами невисоких пагорбів. З геологічної точки зору тут переважають граніти та гнейси . Основу пагорбів складають архейські зеленокам'яні породи. На південному сході поширені еоценові вапняки. У внутрішній частині регіону є багато висохлих солоних озер, які є залишками давнього басейну. Переважають давні, малородючі піщані ґрунти.

Класифікація IBRA Згідно з класифікацією екорегіон "Рідколісся Кулгарді" відповідає біорегіону "Кулгарді". Він складається з трьох субрегіонів: Регіони та субрегіони IBRA7Субрегіон IBRAКодIBRAПлощаМардабілья COO1 Південний Хрест COO2 Східний Голдфілдс COO3

Клімат На більшій частині екорегіону переважає пустельний клімат (BWh або BWk за класифікацією кліматів Кеппена), а на південному заході — напівпустельний клімат (BSk за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів коливається від 200 до 300 мм. Взимку опадів випадає дещо більше, ніж влітку.

Флора Рослинний покрив екорегіону переважно представлений евкаліптовими рідколіссями, поширеними на пагорбах, та евкаліптовими і акацієвими чагарниками, поширеними на піщаних рівнинах. У рідколіссях регіону переважають (Eucalyptus salmonophloia), які виростають до 15-20 м заввишки, та (Eucalyptus salubris), які виростають до 8-12 м заввишки, а також інші види евкаліптів, зокрема (Eucalyptus transcontinentalis) та (Eucalyptus longicornis). В підліску цих рідколісь переважають невисокі чагарники (Maireana sedifolia) та лутиги (Atriplex spp.), злаки та інші трав'янисті рослини.

Серед гранітних відслонень зустрічаються насадження джам-акацій (Acacia acuminata) та (Eucalyptus loxophleba), а також зарості (Borya constricta). На височинах, а також на піщаних ділянках поблизу гранітних виступів, поширені рідколісся, основу яких складають (Eucalyptus leptopoda), (Eucalyptus platycorys) і (Eucalyptus scyphocalyx), та чагарникові пустища, основу яких складають (Allocasuarina corniculata), південні кипарисосни (Callitris preissii), мітлисті мелалеуки (Melaleuca uncinata) та акації-пуккаті (Acacia beauverdiana). Поблизу солоних озер ростуть карликові чагарники (Tecticornia spp.).

Загалом в екорегіоні зареєстровано 170 видів евкаліптів, або близько 30 % від усіх евкаліптів Австралії. Чагарники регіону також характеризуються високим флористичним різноманіттям: серед них зустрічається багато ендемічних акацій (Acacia spp.) та представників родин Миртові (Myrtaceae) і Протеєві (Proteaceae), а також інших ендеміків, таких як рідкісна (Tetratheca spenceri).

Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити західного сірого кенгуру (Macropus fuliginosus), звичайного валлару (Osphranter robustus), (Cercartetus concinnus), товстохвосту сумчасту мишу (Sminthopsis crassicaudata), малу довгохвосту сумчасту мишу (Sminthopsis dolichura), південного нінгауї (Ningaui yvonneae), мишу Болама (Pseudomys bolami) та австралійську єхидну (Tachyglossus aculeatus).

Орнітофауна екорегіону включає австралійського ему (Dromaius novaehollandiae), строкатого великонога (Leipoa ocellata), чубатого голуба-бронзовокрила (Ocyphaps lophotes), австралійську дрохву (Ardeotis australis), бурого сокола (Falco berigora), рожевого какаду (Eolophus roseicapilla), чорноголову розелу (Barnardius zonarius), блакитноволого лорікета-нектароїда (Parvipsitta porphyrocephala), рудого королаза (Climacteris rufus), жовтокрилого медника (Gavicalis virescens), малійського медника (Ptilotula plumula), бурого медовця (Lichmera indistincta), буроголового медопійника (Melithreptus brevirostris), акацієву манорину (Manorina flavigula), південного кракора (Drymodes brunneopygia), рудогорлого пустковика (Pyrrholaemus brunneus), західного корольця (Eopsaltria griseogularis), червонолобого тоутоваї (Petroica goodenovii), чорнощокого ланграйна (Artamus cinereus), чорноволу сорочицю (Cracticus nigrogularis), сірого куравонга (Strepera versicolor), південного свистуна (Pachycephala inornata) та велику діамантницю (Pardalotus striatus). Майже ендемічними представниками екорегіону є західні пустковики (Calamanthus montanellus).

Збереження Значна частина природної рослинності регіону залишається відносно незайманою. Основними загрозами для збереження природи регіону є вирубка рідколісь, їх фрагментація та деградація внаслідок надмірного випасу худоби, видобування корисних копалин та обмеженого розвитку сільського господарства. Інтенсивний випас призводить до знищення вразливого підліску, ерозії ґрунтового покриву та порушення відновлення рідколісь, а поширення інвазивних бур'янів призводить до посилення пожеж.

Оцінка 2017 року показала, що 14 731 км², або 11 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , , , , Природний заповідних Джилбаджі та .

Примітки

Посилання «Coolgardie woodlands». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Coolgardie Woodlands» — One Earth.