Обговорення двійки () — картина українського радянського художника Сергія Григор’єва, створена 1950 року. Полотно написане олійними фарбами, його розмір — 168 × 259 см. Картина зберігається в Державній Третьяковській галереї в Москві (інвентарний номер 30306). 1951 року твір відзначено Сталінською премією II ступеня.

На картині зображено засідання комітету комсомолу радянської середньої школи, де розглядають особисту справу старшокласника, який отримав незадовільну оцінку. На думку мистецтвознавця Володимира Афанасьєва, ця картина разом із «Прийом до комсомолу» (1949) та «Повернувся» (1954) є вершиною жанрової творчості Григор’єва.

Історія створення та доля картини Після картини «Прийом до комсомолу», відзначеної Сталінською премією II ступеня, Сергій Григор’єв створив ще одне велике полотно про радянських старшокласників — «Обговорення двійки». Репродукції картини з’явилися в багатьох школах, а 1952 року в Москві вийшла присвячена їй брошура мистецтвознавиці Віри Герценберг.

Основою для нового твору стали матеріали, зібрані художником для «Прийому до комсомолу», але не використані в цій картині: начерки мізансцен у шкільному інтер’єрі та етюди портретів старшокласників, виконані з натури. Під час роботи Григор’єв доповнив їх новими портретними зарисовками та ескізами. Загалом він працював над картиною близько трьох років — у 1948—1950 роках — і створив кілька варіантів композиції.

Картина виконана олійними фарбами на полотні. У правому нижньому куті стоїть підпис «Григорьев С. А. 1950 г.», ще один автограф розміщено на звороті. Там само є наклейка Дирекції художніх виставок України з назвою твору. Державна Третьяковська галерея придбала картину в автора 1951 року; її інвентарний номер — 30306.

Першу версію показали на Всесоюзній художній виставці 1950 року. 1951 року, разом зі Сталінською премією, художник отримав звання народного художника УРСР і був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Надалі картину експонували на виставках у Ленінграді, Києві, Москві, Сімферополі, Варшаві, Кракові та Венеції.

У журналі «Огонёк» 1951 року відтворено ранній стан картини з бюстом Йосипа Сталіна у верхньому лівому куті. На сучасному варіанті цей бюст відсутній, імовірно, його зафарбували після зміни політичної кон’юнктури.

Інший варіант 1950 року, розміром 118 × 181 см, зберігається у приватній колекції фонду Art Russe. На ньому бюст Сталіна залишився.

Початковий задум мав назву «Обговорення особистої справи на партійному бюро». Художник також розглядав варіанти дії в технікумі та в молодших класах школи. Згодом він переніс події до випускного класу середньої школи й обрав остаточну назву. Важливим джерелом задуму став власний досвід викладання Григор’єва: він був арбітром у конфліктах між студентами Київського художнього інституту та учнями Київської художньої школи-десятирічки.

Сюжет картини й особливості його трактування На засіданні присутні шестеро членів комітету комсомолу, сивочола вчителька, учень, який отримав двійку, та піонер, що стоїть біля рами картини. Електричне світло в кімнаті й фіолетові сутінки за вікном показують, що засідання затягнулося до вечора.

Вісім персонажів розташовані біля двох столів, складених під кутом; наймолодший учасник стоїть осторонь біля шафи. У центрі композиції — старшокласник, який стоїть перед присутніми. Він збентежений критикою, соромиться й хоче, щоб обговорення швидше закінчилося, але водночас усвідомлює свою провину та прагне її виправити.

Галина Карклинь порівнювала картину з полотном Федора Решетникова «Знову двійка». В обох творах показано конфліктну ситуацію, але у Решетникова двієчника судить родина, а у Григор’єва його вчинок обговорюють шкільний актив і комсомольська організація. Центром картини є стіл у вчительській, навколо якого згруповані персонажі. Художник не зображує офіційного покарання, а прагне розв’язати конфлікт доброзичливо, але справедливо.

Афанасьєв трактував ситуацію як морально-етичний конфлікт між прямолінійним суворим обвинувачем і збентеженим учнем. Праворуч він бачив групу персонажів, які співчувають двієчнику: дівчину, хлопця, піонера та літню вчительку. Ліва група — секретар комсомольської організації та дівчина, яка веде протокол, — здається відстороненою від події.

У процесі роботи художник поступово змінював образ головного героя. На ранніх рисунках він виглядав розгубленим, пригніченим і винуватим. В остаточному варіанті Григор’єв відмовився від зовнішніх ознак покори: учень стоїть, зберігаючи зовнішню стриманість, але його жест і вираз обличчя передають внутрішнє хвилювання.

Художник надав великого значення образу піонера. Той не є членом комітету й не має права голосу, але присутній як молодший учасник шкільного життя, що в майбутньому стане комсомольцем. Його співчуття до провиненого учня підкреслює зв’язок між піонерською та комсомольською організаціями.

Мистецтвознавство та глядачі Олексій Членов наголошував на новизні картини для зображення шкільного життя. На його думку, до Григор’єва радянський живопис переважно показував дітей святково вдягненими й усміхненими, без турбот і труднощів. «Обговорення двійки» демонструвало школу з несподіваного для того часу боку та порушувало тему реального конфлікту в дитячому колективі.

Художник Василь Яковлєв вважав картину одним із рідкісних прикладів подолання теорії «безконфліктності» в радянському живописі. Незадовільна оцінка тут перестає бути лише особистою справою учня й стає предметом турботи всього колективу.

Афанасьєв підкреслював, що двієчник не є хуліганом, якого треба викрити й засудити. Він — звичайний підліток, який усвідомив провину, але через хибно зрозуміле почуття власної гідності не може прямо в цьому зізнатися. Дослідник вважав, що картина показує обговорення двійки як своєрідну школу морального життя.

Водночас Афанасьєв критично оцінював надмірну театралізацію сцени: темна завіса й шафа нагадують театральні лаштунки, а деякі персонажі ніби позують глядачеві. Членов вважав композицію надто прямолінійною, а Тетяна Гур’єва — колорит стриманим: фарби радше характеризують матеріальний світ, ніж безпосередньо передають емоції.

Сучасна українська мистецтвознавиця Лариса Лотиш пов’язувала метод Григор’єва з театром і кіно. Художник вивчав праці театральних режисерів, розігрував у майстерні мізансцени з натурниками та продумував біографії персонажів. На думку Лотиш, у жанровій картині художник має в одному застиглому епізоді розкрити сюжет, обставини ситуації та морально-психологічний конфлікт.

Картина швидко здобула визнання сучасників і стала одним із найвідоміших творів Григор’єва про шкільне життя. Її репродукували для шкіл і культурних закладів, а відвідувачі виставок відзначали достовірність типажів, обстановки та самої ситуації.

Примітки

Література Афанасьєв В. А. Сергей Алексеевич Григорьев. — Москва: Советский художник, 1967. Афанасьєв В. А. Сергій Григор’єв. — Київ: Мистецтво, 1973. Карклинь Г. Н. С. А. Григорьев. — Москва: Изобразительное искусство, 1981. Гур’єва Т. Г. Сергей Алексеевич Григорьев. — Москва: Советский художник, 1957. Членов А. М. Сергей Алексеевич Григорьев. — Москва: Искусство, 1955. Лотиш Л. О. «Новації С. О. Григор’єва у викладанні жанрового живопису та “режисерський метод” створення жанрової картини» // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. — 2013. — № 28. — С. 108–114.